середа, 14 серпня 2019 р.

Що читати в серпні: 5 книг про жінок-художниць

Світ мистецтва тривалий час залишався суто чоловічим. Історично коротка мить жіночої участі привнесла в сучасне мистецтво нові смисли. Пеггі Гуггенхайм, Софія Яблонська, Жанна Кадирова – якщо вам цікаво, чим жили і живуть великі жінки в мистецтві, ця підбірка книжок для вас.



"Чому в українському мистецтві є великі художниці", 
Катерина Яковленко; Дослідницька платформа Pinchuk Art Centre


Назва книжки "Чому в українському мистецтві є великі художниці" відсилає до есе відомої американської дослідниці мистецтва Лінди Нохлін "Чому не було великих жінок-художниць?". 

У ньому вона описувала причини, які століттями заважали і не давали змоги жінкам розвиватись як художницям. Дослідниця та журналістка Катерина Яковленко не прагне розповісти, чому українські художниці почали з’являтись тільки у ХХ столітті, натомість вона наголошує на їхній важливості в історії мистецтва загалом. Книжка складається з дослідницьких статей про таких художниць, як Катерина Білокур, Марія Приймаченко, Аліна Клейтман, Жанна Кадирова та інших. Серед авторок текстів: кураторки (Ліза Герман, Валерія Шиллер), мистецтвознавиці (Галина Глеба, Катерина Бадянова) та художниці (Влада Ралко). 


"Щасливі падіння", Євгенія Белорусець


Євгенія Белорусець – художниця, фотографиня та письменниця. У її роботах органічно перетинаються мистецтво, документалістика, соціальний активізм та література. У фокусі її першої книжки "Щасливі падіння" – історії жінок, що "вважають себе свідками власного життя і "великої історії", що змусила їх змінити місце проживання, буденність і сприйняття дійсності". Читаючи текст, іноді важко сказати, де межа між документальністю та авторською вигадкою. Часто такі історії за мотивами сюжетів з українського життя стають схожими на магічний реалізм. Але Євгенія Белорусець каже, що це не сумна книжка, а досить іронічна та смішна. "Коли ти усвідомлюєш, що тобі більше нічого не залишається, ти можеш, зрештою, обрати сміх", – каже Євгенія. "Щасливі падіння" – це ще й фотографічна історія, яку можна читати окремо від тексту.



"На пике века. Исповедь одержимой искусством", 
Пеггі Гуггенхайм, Ад Маргінем


Пеггі Гуггенхайм – відома колекціонерка сучасного мистецтва, особливо модернізму. Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку та Більбао – це справа рук її дядька, Соломона Гуггенхайма. А її колекцію можна побачити у Венеції, у будинку де вона жила. Автобіографічна книга розповідає не тільки про богемне життя у компанії Макса Ернста, Джеймса Джойса, Марселя Дюшана або Семюеля Беккета, але правдиво описує її особисті страхи та шлях до колекціонерки мистецтва. Цю роботу часто критикують за те, що Пеггі Гуггенхайм приділяє багато уваги своєму особистому життю або описам ресторанів та готелів. А художники в її книзі, здається, тільки п’ють та веселяться на вечірках. Вона впускає нас у цей світ, не прикриваючись описами картин чи стилів, для яких існують мистецтвознавчі есеї та цілі книжки. Натомість ми читаємо історію про світ мистецтва зсередини, що надихає.



"Паризька дружина", Пола Мак-Лейн

"Паризька дружина", яка вперше перекладена на українську мову, теж пускає нас за куліси богемного життя художників, письменників, танцюристів та й взагалі тих, хто відчував, ніби будує мистецтво з нуля. Роман Поли Мак-Лейн розвивається навколо Парижу 1920-х. Головні герої – Ернест Гемінгвей та його перша дружина Гедлі Річардсон. Вони вперше приїздять до Парижа і Ернест розуміє, що з дитиною та сім’єю вести богемний спосіб життя складніше. Як можна здогадатись, Гемінгвей не встоїть перед спокусами тодішньої столиці мистецького життя. Це не біографічний роман, а навпаки – універсальна історія кохання.

Чому ця книжка важлива? Можливо тому, що про той самий період Гемінгвей писав у автобіографічному романі "Свято, яке завжди з тобою". Це оповідь про щоденне свято, молодість, славу та кохання. Однак місця для Гедлі в ньому немає. Париж змусив Гемінгвея забути про свою першу дружину, незважаючи на те, що він до кінця свого життя вважав, що вона була найкращою жінкою. "Паризька дружина" дає змогу побачити письменника з неочікуваного ракурсу, розкриває потаємні сторони його особистості.


"Теура. Софія Яблонська. Фотоальбом"


"Теура" означає "червона пташка" з мови місцевих тубільців острова Бора-Бора, де Софія Яблонська – художниця, що одна з перших з’явилась з фото- та кінокамерами. Яблонська – українська фотографиня та документалістка, яка об’їздила пів світу. Вона знімала життя місцевих народів в Індії, Китаї, Єгипті, Цейлоні, на Гаїті, у Новій Зеландії. 

Проєкт "Теура. Софія Яблонська" поєднує фотоальбом та 3 книжки мандрівної прози із літературної спадщини Софії Яблонської (1907-1971). Перша книжка "Чар Марока" оповідає про чотири місяці в Африці та Марокко. "З країни рижу та опію" – другий тревелоґ Софії Яблонської, написаний впродовж 1932-1935 років, коли вона знімала в Китаї та Індокитаї. У ньому авторка розповідає про складнощі зйомок в середовищі, де люди досі вірять, що камера забирає душу. Третя книжка "Далекі обрії" – це щоденник Софії Яблонської про навколосвітню подорож. Усі чотири книжки заново відкривають нам, вже 2019 року, геніальну фотографиню та оповідачку.




Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу! Долучайтесь до нас у соціальних мережах! Будемо щасливі бачити Вас також серед постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...