субота, 14 вересня 2019 р.

Тати бувають різні, або 10 книг про татусів

Тати бувають різні – дотепні і понурі, чутливі й заклопотані, близькі й далекі, але завжди – дуже-дуже важливі для дитини. 

Насолода книгою пропонує приєднатися до святкування Дня батька, (який в Україні святкується двічі: у третю неділю червня та у третю неділю вересня – Всенародний День батька) почитавши хорошу книгу про тата.


«Татусева книга» Володимир Вакуленко-К.

«Татусева книга» Володимира Вакуленка-К. з ілюстраціями Наталки Гайди – чи не найперше видання, яке спадає на думку, коли мова йде про тата у нашій дитячій літературі. Автор написав цю книжку для двох своїх синів, Віталіка та Влада, про що свідчить присвята й звернення у текстах.

«Татусева книга» – це збірка дотепних віршів із оригінальними сюжетами для читачів від трьох-чотирьох років. Тут є вірш про яскраву клумбу з квітів, які вирощує слоник Славко, про переповнену зупинку, де кумедний щур намагається сісти на автобус, про новосілля крота, про день народження кульбабки, про равлика-школярика, що, вийшовши з дому 1-го вересня, до листопада нарешті доповз до школи… Образ веселого і дотепного тата-оповідача об’єднує усі ці незвичні історії.


«Хто зробить сніг», Тарас Прохасько та Мар’яна Прохасько

Татка-крота зі знаменитої трилогії Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько можна з усією впевненістю назвати одним із наймиліших татусів. Бодай за те, що у першій частині кротячої епопеї, вирушаючи на пошуки новин, він не просто брав у кишенях із собою дітей, але й мав там для них «ковдри, пляшечки з соком, мішечок із сухофруктами, улюблені книжки-картинки і ще багато різних цікавинок». Утім на цьому прекрасні звички тата-крота не завершуються, адже чимало часу він приділяє не тільки дітям, але й дружині та їхньому «сімейному вогнищу». Тож, хоч і є усе ще абсолютно (ідеальним) традиційним батьком, не може не видаватися прогресивним на тлі багатьох літературних (та реальних) українських татусів.



«Країна мумі-тролів», Туве Янсон

Ще один традиційний, але надзвичайно харизматичний літературний татусь, якого у цій добірці просто неможливо оминути увагою, – тато Мумі-троля. Тато, який нагадує тих чоловіків, для яких надзвичайно важливо посадити дерево, збудувати дім і виростити сина (і це йому таки вдалося), які, коли трошечки занедужають, скликають усю родину біля ліжка так, ніби от-от відійдуть на той світ, які впевнені у власній геніальності й обдарованості, але часом не здатні зробити елементарних речей. І, хоч, треба визнати, що сином Мумі-тато опікується куди менше, ніж Мумі-мама, він проводить із ним багато часу і в житті своєї родини, як і в усій мумі-трольній історії Туве Янсон, відіграє дуже важливу роль. Не дарма ж перша книга про «Країну мумі-тролів» розпочинається саме з «віднайдення» Тата.



«Історія про вовка», Веронік Каплейн, Грегуар Мабіре

Якщо сучасні татусі не читають своїм дітям книжок уголос, то лише тому, що їхні тати, дідусі та прадідусі також забули виконати цю надважливу роль у житті своїх синів і дочок. На щастя, нестачу гарних прикладів для наслідування у реальному житті чудово компенсують герої світів вигаданих. Наприклад, татко з французької книжки-картинки Веронік Каплейн і Грегуара Мабіре «Історія про вовка» – казкового оповідання, головний герой якого, ніде правди діти, є звичайнісіньким цапом. 

Але ж яким сучасним татусем виявляється цей цап! Він і за козенятами сам доглядає (так-так, матуся-коза, до якої усі так звикли завдяки казці «Вовк і семеро козенят», тут зовсім не фігурує), і шоколадні торти готує, і білизну пере, і, звісно ж, читає своїм козенятам уголос казки. «Йому тільки треба було вивісити білизну, поставити торт у духовку… і він зможе взятися за книгу!». За яку? Певно, що за історію про Великого Лихого і Голодного Вовка, адже його сину та доньці (у козиному світі, здається, часи багатодітних родин також минули) дуже подобаються страшні книжки. 

От тільки від слухання та читання таких історій інколи стає справді страшно як дітям, так і татусеві, бо ж у казковому світі вовк може становити цілком реальну загрозу. Але не поспішайте хвилюватися, бо ж маленьким читачам і слухачам книжки Веронік Каплейн і Грегуара Мабіре боятися нічого. Принаймні, не вовків, а згорілий пиріг і мокра від дощу білизна – проблеми, з якими татусь-цап зможе швидко впоратися.



«Монетка», Аня Хромовата та Анна Сарвіра

Усім батькам знайома ця бентежна мить, коли емоції переповнюють їхнього малюка, вуста сумно кривляться – і ось-ось почнеться голосний і розпачливий плач. Однак часом є кілька секунд, коли ще можна порятувати ситуацію. Лише найкмітливіші батьки вміють дуже доречно пожартувати чи швидко перетворити на гру неприємну дитині ситуацію. Саме цей майже неймовірний хід вдається татові Ромка з книжки «Монетка» Ані Хромової та Анни Сарвіри.

Коли хлопчик виявляє, що через дірку в кишені загубив свою монетку, тато встигає завважити: «Ну, не засмучуйся. Подумай, як це весело – мати таку чарівну кишеню… Якщо у ній є дірка, то немає дна. Отже, у тебе бездонна кишеня!». І згодом обидва герої вже ідуть пішки центром Києва, вигадуючи, що можна покласти в таку чарівну кишеню.

«Монетка» – книжка-картинка для читачів від чотирьох років, а оскільки це ще й книжка-білінгва, то англійський варіант її тексту стане в пригоді молодшим школярам.



«Чи скучила за мною твоя борода?», К. Т. Хао, Пауло Доменіконі

Проілюстрована італійським художником Паоло Доменіконі книжка «Чи скучила за мною твоя борода?» дещо вирізняється на тлі дитліту, до якого звикла більшість українських читачів. Але зовсім не через вишукані й атмосферні ілюстрації, і навіть не через оригінальну тему стосунків між батьком та дочкою, а через напрочуд ліричний, образний і спокійний текст одного з найвідоміших дитячих авторів Тайвані, К.Т. Хао (Hao Kuang-Tsai).

Якщо говорити про сюжет, то «Чи скучила за мною твоя борода?» – це ніжна, сповнена любові та легкого смутку, телефонна розмова доньки із татом. Про що? Та ж про те, як вони одне за одним скучили. І байдуже, що їх розділяє простір, байдуже, що минають роки, байдуже, бо справжня батьківська любов не минає і не зникає, незважаючи ні на що. І хоча в українському перекладі текст Хао неримований, поетизм вербального та візуального наративів не вловити просто неможливо


«Гойдалка під кленом», Галина Ткачук та Оксана Була

«Гойдалка під кленом» Галини Ткачук та Оксани Були – ще одна україно-англійська книжка-картинка від «Братського». Тато в ній з’являється саме тієї миті, коли головній героїні, Ніні, вкрай необхідна підтримка, передовсім емоційна. «Увечері я крадуся в кімнату батьків. Мама вже спить, а тато, глянувши на мене, міцно пригортає», – так Ніна оповідає про цю важливу мить.

А наступного ранку Нінин тато відкладає всі справи, бо відчуває, як терміново його доньці треба знайти розсаду квітів, які та ненавмисне затоптала напередодні. Цей тато відчуває особливу важливість моменту – і небов би без зусиль рятує ситуацію, і на обличчі його доні з’являється усмішка. Що прикметно, Нінина мама приєднується до тата лиш на останньому етапі місії порятунку розтоптаної клумби.



«Ґруффалятко», Джулія Дональдсон та Аскель Шеффлер

Із лісовим чудовиськом Ґруффало, який уперше з’явився 1999 року у книжці англійської письменниці Джулії Дональдсон та німецького ілюстратора Акселя Шеффлера, українські читачі познайомилися нещодавно, але вже встигли полюбити і його самого, і дві перекладені Віктором Морозовим історії про нього – книжки-картинки «Ґруффало» та «Ґруффалятко». І, якщо перша розповідає про Ґруфала як про страшнючого монстра, то друга, яка й потрапила до цієї добірки, знайомить читачів із Ґруффалом в амплуа люблячого татка-одинака.

Загалом, «Ґруффалятко» – логічне й не менш чарівне продовження першої книжки, у якому Ґруффало застерігає своє маленьке Ґруффалятко (на жаль, в українському перекладі губиться дещо той факт, що у чудовиська, яке наганяє страх на всіх лісових мешканців, саме донька) не ходити до чорного лісу та розповідає про Велику Старшну Кровожерну Мишару. За законами жанру Ґруффалятко одразу ж порушує заборону та вирушає на пошуки Машири. Зустрічає її. Лякається. І повертається в обійми до татка. І байдуже, що «татко хропе і нічого не чує», він сам виховує свою доньку і за це його не можна не любити.



«Стефа та її чакалка», Іван Андрусяк

«Стефа та її чакалка» – відома казкова повість Івана Андрусяка, п’єсу за мотивами якої діти ставитимуть на уроках у четвертому класі. Саме історія про Чакалку відкрила цього письменника дитячій літературі. Мова в повісті здебільшого про пригоди Стефи в казковій школі, куди героїня потрапляє після того, як її викрадає таємнича чакалка. 

Не можна оминути увагою книжку, яка починається отак: «Стефа – сміхотунчик. Точнісінько як тато. І мама, і сестричка, і навіть бабуся теж сміхотунчики. Але Стефа – татійка». А далі йдеться про те, що тато має великий авторитет, себто живіт, на якому Стефа каталася, коли була маленькою. Зрештою, це іще один оригінальний спосіб пояснити, що таке батьківський авторитет.


«Тато в декреті», Артем Чапай

І наостанок – книжка, написана не лише про тата, а й для тат.

«Тато в декреті» Артема Чапая мотивує й надихає, проговорює проблеми батьківства, з якими зустрічається кожен тато, а також унікальний досвід декретної відпустки, яким може похвалитися у нашій країні мало який чоловік.

«З людьми, які не розуміють, що таке декрет, часом важко спілкуватися через надто різні реальності» – пише Артем Чапай. Однак завдяки цій книжці кожен читач може хоч одним оком зазирнути у світ відповідального батьківства такого типу.



За матеріалами: mini-rivne.com, starylev.com.ua




Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу! Долучайтесь до нас у соціальних мережах! Будемо щасливі бачити Вас також серед постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).


Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...