середа, 26 грудня 2018 р.

Українське Різдво в творах українських письменників та художників

Наші талановиті українські письменники створили безліч творів, які розкривають дух Різдва, розповідають про традиції нашої країни, дають змогу стати маленькими дітьми. У кожного з нас є декілька таких книжок, які ми любимо ще з дитинства і які поруч з нами зараз. 

Насолода книгою хоче розповісти Вам про твори українських письменників, після яких Ви полюбите Різдво ще більше. 


Михайло Стельмах «Щедрий вечір»

Прекрасно змальовує традиційно українське свято Михайло Стельмах у повісті «Щедрий вечір»:

Різдвяні колядки. Тетяна Филь
«Хоч убога-убога наша хатина, та в цей вечiр i вона покращала, побагатшала. Її бiднiсть скрасили i вишитi рушники, i кетяги калини, i запашне сiно на покутi, й свят-вечiрнiй стiл. На ньому зараз лежать три хлiбини, грудка солi, височiє стос гречаних млинцiв i стоять з рiзними пiсними стравами тi святешнi мальованi полумиски, що бажають добрим людям i здоров'я, i щастя, i червоного цвiту. 
Батько перший заходить за стiл, оглядає всi страви, вiд кутi з маком до миски з бобом, i поглядом дякує матерi за її старання... А який вiн поважний стає, навiть не посмiхнеться, коли виносить корiвчинi покуштувати кожної страви, зготованої на свят-вечiр. Ось вiн i бобу взяв у жменю та й з подивом сказав: 
— Прямо не бiб, а срiбнi карбованцi. 
Глянув я на миску, — i справдi лежав у нiй бiб срiбними монетами. 
Різдво. Головін К.
Та найбiльш урочиста хвилина прийшла тодi, як тато з бичем вiд цiпа став на порозi пiд гiллям ясенiв, на якi позлiталися зорi. Ось вiн поглянув у заснiжену далечiнь, що горбилась за селом, i тихо покликав мороза: 
— Морозе, морозе, iди до нас кутю їсти! 
Я застигаю бiля тата i не вiрю, але трохи й вiрю, що на дорозi, висвiчуючи туманом бороди, може об'явитися з мiшком за плечима Дiд Мороз i пiдiйти до нас…

…Батько ще й втретє покликав його, та вiн, мабуть, забарився на якiйсь лiсовiй чи степовiй дорозi. I тодi тато уже грiзно наказав йому: 
— А не йдеш, морозе, то й не йди до нас, i не йди на жито-пшеницю, усяку пашницю: iди краще на крутi гори, на моря, на лiси, нам шкоди не роби! 
Свята вечеря. Вікторія Проців
Далi батько кликав сiрого вовка. Вiн теж не поспiшав, маючи свiй клопiт у лiсах. Не квапились на кутю чорнi бурi та злi вiтри. I тато заклинав їх: 
— А не йдете, чорнi бурi i злi вiтри, на вечерю, то йдiть собi в безвiсть, хлiба не здувайте, полукiпкiв не валяйте, стрiх не зривайте! 
Потiм тато навстiж вiдчиняє нашi скрипливi ворота: а може, приб'ється яка добра людина з дороги, то й погрiє душу теплою стравою. I тiльки пiсля цього ми йдемо вечеряти. 
Тепер за столом я й не писну, прислухаючись до мови-сподiвання батькiв. Отi великi надiї на хлiб новий, на рiй золотий, на щастя у дворi, на рогову й дрiбну худобу в оборi сходяться i сходяться в нашiй хатинi, що й справдi починаєш вiрити: настане той час, коли господар на току буде зорi вiяти, господиня в хатi золото прясти, а сивi срiбнорогi воли потягнуть за собою срiбнi плуги. 
Вертеп. Віктор Лужецький
Аж ось на вулицi обiзвалися колядники. Я перший вибiгаю надвiр. Колядники вже пiдiйшли до хати тiтки Дарки — звiздоноша, "береза" й мiхоноша попереду, а "коза" й "дiд" у страшнiй машкарi позаду. I чого тiльки не виробляють ота "коза" й вертлявий "дiд", лякаючи дорослих i дiтей. Та ось задзвонив дзвонар — i всi притихли, з'юрмилися бiля вiкон, а зеленкуватими й синiми снiгами, скiльки свiту видно, покотилися, задзвенiли молодi голоси, проганяючи недолю з вдовиної оселi... 
Яка не є убога наша хатинка, а i їй колядники наспiвали щастя, наспiвали, що в нашому дворi будуть стояти i мiсяць, i ясна зоря...»



Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків»

Так, головною темою цього твору є не опис святкування Різдва, а зображення життя гуцулів. Проте є тут одна картина, де автор чудово змальовує переживання Святого вечора. Цей день для селян твору – суміш християнства та язичництва. Люди всіляко намагались очистити свою домівку від злих духів, відьом: 

« … Ще годилось закликать на тайну вечерю усі ворожі сили, перед якими берігся через ціле життя…».

Таке життя гуцульського селянства заворожує тебе, і ти не помічаєш, як вже перегортаєш останню сторінку книги. Таке дивне святкування, описане у творі Коцюбинського, змушує повірити у щось потойбічне, казкове, магічне…


Михайло Коцюбинській «Ялинка»

Зворушливу історію про хлопчика, що заблукав в морозну різдвяну ніч у лісі та дивом врятувався, розповідає Михайло Коцюбинській в оповіданні «Ялинка». Чудове оповідання, щоб почитати діточкам напередодні Різдва.

«Настав святий вечір. В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м'яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім'ї. Василько м'яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидів на полу, схиливши голову».


Богдан-Ігор Антонич «Різдво»

Головний мотив цього вірша: таїнство різдвяного вечора. Чому таїнство? Бо Антонич вдався до переплетення християнства та язичництва, що, як і у попередньому творі, додає своєї магії та дива. Цьому віршу притаманна велика кількість образів: місяць (символ батьківщини), сани (ясла де народився Христос), золотий горіх (нове життя). Автор зробив переживання віри дуже особистим.


Микола Гоголь «Ніч перед Різдвом» 

Та найяскравіше дух українського Різдва передає Микола Гоголь у казці «Ніч перед Різдвом»:

«Розвиднілось. У церкві ще до схід сонця було повно людей. Підстаркуваті жінки, в білих намітках, у білих суконних свитках, побожно хрестилися, біля самого входу стоячи. Шляхтянки в зелених та жовтих кофтах, а деякі навіть у синіх кунтушах із понашиваними ззаду золотими вусами, стояли перед них. Дівчата, що на головах мали понамотувані цілі крамниці стрічок, а на шиях намиста, хрестів та дукатів, намагалися протовпитися щоближче до іконостасу. Та попереду всіх стояли шляхтичі і звичайні собі селяни, з вусами, з чубами, з товстими потилицями, щойно попідголювані, мало не всі в кобеняках, з-під яких виставлялася біла, а в декого й синя свитка. На всіх обличчях, куди оком кинь, сяяло свято: голова облизувався, бачучи, як то він розговлятиметься ковбасою; дівчата помишляли про те, як будуть ковзатися з хлопцями на льоду; баби щиріше, ніж коли, шептали молитви». 

Ілюстрація до повісті Миколи Гоголя.
Кость Лавро 
Відомий український письменник Микола Гоголь дуже добре знався на українських традиціях, побуті. У творі «Ніч перед Різдвом» він розповідає про одну ніч звичайного села перед Різдвом. Звичайно, має місце тут і містика, проте, це тільки додає цікавості твору. 

Письменник описує традиційний святковий стіл українців: кутя, риба, борщ, вареники, усілякі пироги, «варенуха, перегінна на шафран горілка й багато всякого їстівного». Обов’язкова традиція для молодиць – це ворожіння, гадання; для молодиків – колядування (вони ходили по дворах, супроводжуючи це веселими піснями). Але найголовнішою традицією для українського селянства було ходіння до церкви.



Це твори, які вселяють справжній дух Різдва, який повинен відчути кожен. Вони наділяють нас крилами і змушують злетіти до світу таїнств українських традицій. А прекрасні картини вітчизняних художників підсилюють ті незабутні відчуття, що супроводжують нас в ці святкові дні.


Із Різдвом Христовим, дорогі друзі!



За матеріалами: booxters.com, universe.zp.ua



Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу. Будемо щасливі бачити Вас в числі постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).

Немає коментарів:

Дописати коментар

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...