Київ у літературі: маршрути по книгах українських письменників

Київ є не тільки столицею України, але й величезним джерелом натхнення для українських письменників. Місто, з його багатовіковою історією, архітектурною різноманітністю та мальовничими краєвидами, знайшло своє відображення в творах класиків та сучасних авторів.

Гуляючи Києвом, легко впізнати численні локації, описані в поемах і романах великими митцями.  Десь змінилися назви вулиць, номери помешкань, по-новому пофарбовані фасади. Але якщо придивитися, то можна уявити, як у "Льоху мистецтв" на Городецького сиділи за одним столом Тичина й Курбас, а трохи далі, в кабінеті Валер’яна Підмогильного, збирався чи не весь мистецький Київ, в підвалі готелю "Континенталь" зустрічалися за кавою непримиренні аспанфути, символісти й спіралісти.

Вечірнім Хрещатиком гуляли справжні «марсіани»  і в Георгіївському провулку шукала нових  обріїв таємнича мистецька теософська дев’ятка.

Іван Нечуй-Левицький понад тридцять років був лідером у створенні образів Києва.

 Досить згадати його повісті «Дві московки», «Кайдашева сім’я», «Без пуття», «Неоднаковими стежками» та оповідання «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами», «Київські прохачі», «Вечір на Владимирській горі», «Апокаліпсична картина в Києві» також філософський роман «Хмари».

  

"Здається, весь Київ хапався вдихнуть в себе останнiй раз тепле повiтря вмираючого лiта". Рядок, у якому невимовна любов до української столиці — цитата з книжки "Хмари" Івана Нечуя-Левицького. Це один із ранніх творів письменника, у якому розповідається про київську інтелігенцію кінця 19 століття. Тут поетично змальовані краєвиди Києва, цікаві персонажі, багата мова та історичні відомості. Але одна з основних тем повісті — протест проти насильницької русифікації, національні утиски та намагання знищити нашу націю і культуру.

В романі Володимир Винниченко "Записки Кирпатого Мефістофеля" є такі рядки:

 "Сиджу на Володимирській   горці! Внизу широко розлився лініями манячать Дніпрові гори. На них біліє церква манастиря, звідси подібна до надмогильного пам'ятника. Ліворуч розлігся галасливий, завзятий, торговельний і брудний Поділ. Сонце-червоне, величезне, запухле. Дерева зашарились соромливо".

Софійська площа — символ Києва, що описується в романі "Сонячна машина" В. Винниченка як місце боротьби і  відродження. Володимир Винниченко змальовує цю частину Києва з усією її монументальністю і значущістю. Площа Софії —  це місце, де можна зануритися в історію та символіку українськоїкультури,яка знаходить      своє відображення в літературі.

У своєму романі “Тигролови” Іван Багряний описує Володимирську гірку як місце надзвичайної краси, що захоплює і надихає.

Цей парк відкриває чудовий краєвид на Дніпро і Лівий берег. Він давно став джерелом натхнення для митців, письменників і поетів. Володимирська гірка є ідеальним місцем для   прогулянок, роздумів та літературних асоціацій.

У романі "Місто" Підмогильний описує Київ з погляду молодого провінціала, що відкриває для себе  місто.  Золоті піднесення. Вони, як історична пам'ятка, зберігають свою вагу і значення для  кожного, хто приїжджає до Києва.

 

Лада Лузіна – відомий в Україні «літексперт» з усього незвичайного. Її «коник» – поєднання містики з історизмом. Історія Києва в її творчості описується в гоголівському  стилі: з домішкою фольклору і національного «магреалізму».

   Її книга «Неймовірний Київ» проведе екскурсію по знаменитих місцях столиці. Автор-екскурсовод   знає історії, які спочатку здаються  казкою, але на насправді виявляються чистою правдою:      звичайна   справа, коли вирушаєш у  незвичайний Київ!

 

Оксана Забужко в романі «Музей покинутих секретів» так описує центр столиці : "Золотоворітську я люблю: затишна, тиха, одна з небагатьох у центрі вуличок, які ще лишаються направду київськими, хоч і на ній уже вимахали парочку обкладених ґранітними сотками банкоподібних озій, але старокиївського духу все одно розвалити не потрапили"

Міла Іванцова в романі "Я тут живу" показує життя Києва і  його мешканців у період між двома Майданами, коли люди, зі слів авторки, "не надто дослухалися до пульсу старовинного міста як живої істоти, але жили в ньому, переплітаючись долями, долали кожен свої сходинки, набивали кожен свої ґулі та, розчаровані результатами першого Майдану, знову сподівалися лишень на себе, не надто вірячи в "манну" з печерських   пагорбів. Працювали, виживали, кохали або     шукали кохання, подекуди замінюючи його сурогатом". Роман про маленьких людей у великому місті, написаний з      любов'ю до міста і до людей.

В детективному романі Олеся Ільченка «Будинок з химерами» йдеться про Київ, а також про життя і творчість відомого архітектора польського походження Владислава Городецького, що мешкав у цьому місті на початку 20 століття. "Місто з химерами" дозволяє зазирнути за лаштунки Театру Соловцова, зустріти Ларису Косач у Музеї старожитностей, випити гарячого шоколаду в кафе "Семадені", поспостерігати за будівництвом Миколаївського костелу і навіть політати аеропланом разом з Ігорем Сікорським. Уважні читачі дізнаються про загадки життя відомого будівничого Владислава Городецького і разом з героями роману отримають можливість розкрити головну таємницю Києва. Що означає "зловісний трикутник"? Чому його було створено? Що в центрі цього трикутника? Чому небезпека панує над старим містом і чи справді вона вже в минулому?

Марина Гримич "Клавка". Події роману Марини Гримич лише про життя  центру повоєнного Києва з Євбазом, комунальними квартирами та об'єднанням "Роліт", а й українське літературне життя 40-х років. Дія роману Марини Гримич «КЛАВКА» відбувається у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році, коли відбувся сумнозвісний Пленум, відомий в історії розгромом української літератури, зокрема паплюженням Юрія Яновського та Максима Рильського. Але мало хто знає, що розправою над цими двома класиками не обмежилось: українських літераторів — колег по перу, сусідів по дому — нацьковували одне на одного, користуючись їхніми амбіціями. Учасники подій по-різному вийшли з нелегкої етичної ситуації — хто з високо піднятою головою і посмішкою на устах, а хто в ганьбі і досмертних докорах сумління.

Клавка, секретарка Спілки письменників, знає про письменників усе, а драматичні події відбуваються на її очах. Паралельно в її досить одноманітному житті старої дівки відбуваються кардинальні зміни: вона опиняється в центрі любовного трикутника — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.

Літературне життя 1940-х, повоєнний Київ, Євбаз, комунальна квартира — це те тло, на якому розгортається динамічний сюжет.

Збірка «КИЇВ. ЛЮДИ. ЗИМА» об’єднала оповідання зі спільним головним героєм - Києвом Він є невід’ємним тлом для розвитку сюжетів, запропонованих 11 авторами та упорядкованих Мілою Іванцовою. Ось так пише Олена Богатиренко в оповіданні «Та не люблю я пити ту каву» : «Я сиділа в    маленькій кав’ярні «На Станіславського» біля театру Івана Франка. Кав’ярня маленька, вулиця     вважається найкоротшою в Києві, смаколики вишукані».

 Історії правдиві та вигадані у виконанні іменитих  і молодих авторів.

Нова книжка Віри Агеєвої  «Марсіани на Хрещатику»— це мандрівка літературним Києвом початку ХХ століття. Авторка показує Київ  очима авангардних художників, бунтівних емансипанток, богемних поетів; Київ, у якому жили й творили, попри все, що відбувалося довкола; Київ, який вистояв, уберігши свою історію та майбуття…

Літературний Київ — це місто пам’яті, натхнення і живого слова.

Його образ назавжди залишився у творах українських письменників — щирий, величний, незламний.

І поки звучить українське слово, доти житиме у книгах і наш улюблений Київ — місто, що надихає покоління.

Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу! Долучайтесь до нас у соціальних мережах! Будемо щасливі бачити Вас також серед постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).