Чому YouTube не загрожує книжкам? І чому не існує дітей, які не читають узагалі? Про це та інше поговорили літературна критикиня Галина Юзефович і авторка проекту для дітей про читання «Ліброман» Олена Футало. Ділимося з вами, дорогі читачі, цією цікавою розмовою.
Чому сучасні діти читають менше, ніж їхні батьки у дитинстві
Олена Футало: Тут я не буду оригінальна. Є як мінімум три причини.
Перша: книги програють електронним пристроям й іншим розвагам із низьким порогом входження. Адже як працює ґаджет? Узяв у руки – і за п’ять хвилин вже можна в інтернеті робити все що завгодно. А ось вміння отримувати задоволення від читання – це навичка, яку потрібно розвивати. Вона вимагає постійного тренування – як біг на далекі дистанції. Не всі батьки готові виховувати марафонця, коли можна легко та просто зайняти дитину за допомогою ґаджета, викроївши собі тим самим кілька годин на роботу, розваги, на сон зрештою.
Вміння отримувати задоволення від читання – це навичка, яку потрібно розвивати. Вона вимагає постійного тренування – як біг на далекі дистанції.
Друга: завантаженість самої дитини. Подивіться на її розклад протягом року: школа (це вже велике навантаження), плавання, балет, музика, мови…
Дитина приходить додому і хоче просто побайдикувати, розслабитися, що, загалом, дуже зрозуміло: ми самі після роботи хочемо того ж. Але тут її підстерігають батьки із книгою, яку намагаються вкласти до рук. Є, звичайно, діти, які вміють розслаблятися за читанням, але для більшості – це ще одна робота, щось на зразок того ж таки балету або плавання.
Третя: у наш час читання сприймається як щось архаїчне, воно відмирає. Уголос цього ніхто не говорить, звичайно, але в повітрі це відчуття витає, і діти це відчувають. Колись популярною була думка, що театр зникне, залишиться лише телебачення. Так і зараз: нам здається, що книг більше не буде – тільки віртуальна реальність і рухомі картинки. Але я впевнена, що як і театр нікуди не подівся (змінив свій статус, мабуть, але не зник і не втратив своєї значущості), так і з книгами – вони будуть завжди.
Чи може YouTube або відеоігри замінити книги
Галина Юзефович: Книги, паперові або електронні, абсолютно точно залишаться. Тому що є і завжди будуть люди, які віддають перевагу саме цьому типу розваг. Якщо можна так висловитися – фільмам у власній голові, всім іншим. При цьому важливо не протиставляти читання та комп’ютерні ігри, читання та кіно, читання та будь-які інші форми дозвілля. У батьків сьогодні завжди є спокуса поставити книги на верхівку ієрархії цінностей і оголосити, що читання – це добре, а ось це все твоє улюблене – комікси, аніме, ігри, супергерої, піца, чийсь канал на YouTube – жахіття, несмак і ганьба. Позиціонуючи книги таким чином, ми не викличемо у дитини нічого, крім відрази.
У сучасних дітей є з чого вибрати, і це чудово – цього ми для своїх дітей і хотіли, тож нерозумно їх тепер за це соромити та дорікати.
Важливо визнати: ми живемо в інший час, наші діти – не ми. Крім читання у них є багато всього хорошого. Навіть якщо ми не завжди здатні це зрозуміти і полюбити. Якщо вже зовсім чесно, ми, люди останнього радянського та першого пострадянського покоління, читали стільки, скільки читали, – не від хорошого життя. У нас, крім книжок, були мультики два рази на день по 15 хвилин, «У гостях у казки» раз на тиждень, добре, якщо був один на двох зі старшим братом велосипед, а ще журнал «Піонер» раз на місяць. У сучасних дітей є з чого вибрати, і це чудово – цього ми для своїх дітей і хотіли, тож нерозумно їх тепер за це соромити та дорікати.
Потрібно навчити дитину отримувати задоволення від книг – інакше немає сенсу
Галина Юзефович: Дуже важливо, щоби дитина вміла отримувати задоволення від різних речей. Наприклад, у три роки мій старший син харчувався тільки сирниками – він міг їх їсти двічі на день, а інші продукти відкидав. На всі мої спроби розширити його раціон він відповідав: «А навіщо? Сирники смачні, і ти сама говорила, що сир корисний». Коли я розповідаю йому про це сьогодні, він мені не вірить і сміється: «Що, і стейк не любив? І яблучний пиріг? І картоплю? І навіть помідори? Ну треба ж!». Так і з книгами – потрібно навчити дитину отримувати задоволення не тільки від простих речей на кшталт гаджетів і блокбастерів, а й складніших – на кшталт книг, класичної музики або гарного кіно.
Олена Футало: Задоволення – так, це дуже важливо. Тому в жодному разі не можна робити ставку виключно на «повинен», «корисно», «правильно». У нашій культурній традиції до гедонізму прийнято ставитись із підозрою, але мотивації в дусі «є таке слово “треба”» надовго не вистачає, особливо ж, коли мова йде про таку інтимну річ, як читання.
Насамперед батьки повинні зрозуміти, навіщо дітям читати
Олена Футало: Батькам треба чесно відповісти на питання: навіщо ми намагаємося виростити дитину читачем? Яка наша мета? Відповідь «тому що у дитинстві я теж читав/читала», певна річ, відразу відхиляємо як безглуздий, егоїстичний. Традиційні відповіді – «щоби більше знати», «щоби бути грамотним», «для розвитку світогляду» – сьогодні вже не працюють.
Читання дарує можливість безпечно проживати різні життєві ситуації, зокрема складні та болючі, разом із героями книг.
Отже, треба думати далі. Зі своєю донькою я вирішила, що головна перевага читання – це розвиток уяви, того, що ніколи не розвинеш ніякими віртуальними реальностями, гаджетами і кіно, розвиток емоційного інтелекту і емпатії. А ще читання дарує можливість безпечно проживати різні життєві ситуації, зокрема складні та болючі, разом із героями книг. Сьогодні ми орієнтуємося на розвиток інтелекту, на придбання знань і компетенцій, а емоційна сфера відсувається кудись на периферію, ніби вона саме відросте. Але ні, не відросте. І тут, на мій погляд, немає інструменту кращого, ніж книжки. Саме це завдання я і вирішую, саме під цю задачу і формую коло читання своєї доньки. Якщо ви зрозумієте, що ваше завдання – інше, вам доведеться підбирати для дитини інші книжки.
Чому не можна змушувати дитину читати насильно
Олена Футало: Якщо дитині щось жорстко нав’язувати, то єдине, чого можна домогтися, – це відраза. Я багато разів бачила, як батьки мучить сина або дочку чимось, що самі любили у дитинстві або просто вважають корисним, і отримують потужну реакцію відторгнення. Але бути в курсі, що подобається дитині, які у неї інтереси, і м’яко, без насильства, скеровувати – важлива батьківська задача. Я знаю, які теми цікавлять доньку, бачу книгу, яка може бути їй цікава, раджу почитати та здебільшого це спрацьовує. Часто батьки жаліються на те, що дитина взагалі відмовляється читати, що немає книг, які б її зацікавили. Я у це не вірю: якщо добре знаєш свою дитину, завжди зможеш підібрати книгу, від якої їй буде складно відірватися. Немає дітей, які не читають – є книги, які не цікаві ось цьому конкретному хлопчикові чи дівчинці.
Якщо добре знаєш свою дитину, завжди зможеш підібрати книгу, від якої їй буде складно відірватися. Немає дітей, які не читають – є книги, які не цікаві ось цьому конкретному хлопчикові чи дівчинці.
Галина Юзефович: Якщо продовжити тему батьківської мотивації ростити дитину читачем, то для мене тут є ще одна – можливість розділити з дитиною любов до чогось свого улюбленого та важливого. Коли мій старший син прочитав одну з моїх улюблених книг, роман «Не відпускай мене» Кадзуо Ісігуро, а потім ми з ним півночі про нього не могли наговоритися – це було неймовірне щастя. А чи не найсерйознішим у житті розчаруванням стала його відмова читати мого улюбленого «П’ятнадцятирічного капітана» Жюля Верна. Сьогодні я до цього звикла та знаю, що не всі улюблені книги зі свого дитинства вдається «всунути» в свою дитину. Але ось це відчуття інтелектуальної та душевної спорідненості з дітьми, яке іноді виникає навколо тієї чи іншої книги, – для мене один із головних приводів прищеплювати в дітях інтерес до читання. До речі, іноді вони самі мені щось приносять і змушують полюбити разом із ними: так я прочитала книгу Костянтина Сергієнко «Кєєс, адмірал тюльпанів», яку пропустила в своєму дитинстві, а тепер знайшла і всім наполегливо рекомендую.
Чому важливо (і не соромно!) читати дитині книжки вголос
Галина Юзефович: Багато хто дивується, що я досі читаю молодшому сину вголос. Кажуть, йому ж десять – повинен вже сам читати… Одна знайома сказала, що це протиприродно, наче як годувати дорослу дитину грудьми.
Звичайно, моя донька може читати сама – і читає. Але читання вголос – це моменти мого материнського щастя, близькості, довіри.
Олена Футало: Я прихильниця читання вголос! Звичайно, моя донька може читати сама – і читає. Але читання вголос – це моменти мого материнського щастя, близькості, довіри. Ми щось читаємо, обговорюємо, обіймаємось, разом плачемо і сміємося над книгою. А ще є книги, які поки доньці складно розуміти, але при цьому вони їй цікаві. Тому їх читаю я, і ми разом обговорюємо незрозумілі моменти. Наприклад, я просила доньку прочитати «Каштанку». Вона прочитала та сказала, що їй нудно: складна архаїчна мова, повільний темп, ніякого екшену. Звичайно, нудно. А потім ми перечитали «Каштанку» удвох: обговорили, зрозуміли, поплакали. Після цього донька сказала, що тепер це її улюблена книга.
Галина Юзефович: Так-так, у мене діти не могли самі прочитати «Денискові розповіді». Їм було не смішно, тому що вони просто не знали, що таке комунальна квартира, і багато речей здавалися їм незрозумілими та нудними. Діти сьогодні живуть у щільнішому комунікативному середовищі, ніж ми у їхньому віці, і для них споживання будь-якої інформації або культури – це завжди насамперед спілкування: відправити подружці посилання, пошерити щось. Читаючи вголос, ми ніби включаємо в читання спілкування. Ми щось обговорюємо з дитиною, щось доповнюємо і коментуємо – дитина не залишається з книгою один на один (вірніше, залишається, але не відразу і не завжди).
Як допомогти дитині полюбити читання
Олена Футало: Сьогодні у дітей в пріоритеті інтерактивність, вони сприймають її як певну даність. «Мама, а де у книги кнопка?». Можна з цим боротися, але це приречена боротьба: діти звикають читати з рідерів і планшетів, ми самі їх дітям купуємо, зокрема тому, що не завжди хочемо тягти у відпустку валізу паперових дитячих книжок. Тож вимагати від них того, до чого ми самі їх, по суті, привчаємо – нечесно.
Якщо дитина бачить вас частіше з книгою, ніж перед телевізором або зі смартфоном у руці, то шанси на те, що з неї виросте читач, різко зростають.
Позитивні стимули працюють краще негативних. І дитячу потребу в інтерактиві та комунікації краще перетворити на щось гарне.
[…] Потрібно самим любити читати і розуміти, чому це важливо. Якщо дитина бачить вас частіше з книгою, ніж перед телевізором або зі смартфоном у руці, то шанси на те, що з неї виросте читач, різко зростають. Так само і з розмовами про прочитане. Можна попросити дитину переказати книгу, яка справила на неї сильне враження. Вона поділиться своїми емоціями з вами, а заразом і навички усного мовлення потренує. Але головне – добре підбирати книги для конкретної дитини, а не для якоїсь абстрактної дівчинки або для самого себе в дитинстві.
Дякуємо Вам за увагу до публікацій нашого блогу! Долучайтесь до нас у соціальних мережах! Будемо щасливі бачити Вас також серед постійних читачів (сайдбар членів блогу ліворуч).
Немає коментарів:
Дописати коментар